Розроблено В.М. Кухаренко, К.т.н., доцент, професор НТУ «ХПІ»
Анотація
Розглянуто досвід провадження технологій дистанційного навчання у систему підвищення кваліфікації державних службовців у двох проектах за участю викладачів Регіональних інститутів Національної академії державного управління при Президентові України.
Вступ
Підвищення кваліфікації фахівців є необхідним засобом збереження і підйому рівня якості діяльності у будь-якій галузі. Саме тому цей напрямок підтримується і постійно розвивається. Його можна розглядати як особистісну і в той же час державну систему, завдяки функціонуванню якої не тільки забезпечується якісна робота галузі, але й формуються нові кадри, кваліфікація яких відповідає всім вимогам сучасності. З появою інформаційних технологій і використанням їхніх можливостей стала здійсненою ідея проводити підвищення кваліфікації саме у тому напрямку, який потрібен підприємству, і досягати саме тієї якості, яка має підвищити загальний рівень роботи всього колективу. У цьому полягає призначення вдосконалення професійних якостей фахівців як державна і економічна проблема. Але в той же час це велика соціальна та особиста проблема, отже йдеться про вдосконалення людини, по-перше, як особистості і, по-друге, як члена суспільства.
Рівень фахових знань і умінь викладачів визначається їх професійною досконалістю, знанням сучасних умов навчання, опануванням психолого-педагогічними особливостями навчального процесу, рівнем особистого досвіду діяльності певного напряму і т. д. У наш час ці знання обов’язково доповнюються знайомством з ІКТ, що можуть бути використані у навчальному процесі.
Проблемна лабораторія дистанційного навчання (ПЛДН) Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (НТУ «ХПІ») з 1999 року проводить для викладачів України дистанційний курс «Практичний курс дистанційного навчання». Він був розроблений за підтримки фонду «Відродження».
Розробка у 2001 році віртуального навчального середовища «Веб-клас ХПІ»дозволила підсилити практичну спрямованість курсу, надавало викладачу можливість не тільки ознайомитись з дистанційним навчанням як формою навчання, але й створити особистий дистанційний курс [1]. На базі цього середовища були проведені літні та зимові школи, дистанційні та очні заняття. З 2001 року при методичному відділі НТУ «ХПІ» працюють тримісячні курси для викладачів університету, які показали, що за зазначений термін досвідчений викладач з мінімальною комп’ютерною підготовкою спроможний створити власний дистанційний курс.

Пройшли навчання за цим курсом понад 2000 викладачів України, Молдови, Білорусі та Росії. Результати роботи вже використовують у діяльності відомі в Україні центри дистанційного навчання: Українська система дистанційного навчання (Львів), Центр дистанційного навчання Національної академії державного управління (НАДУ) при Президентові України та інші.
ПЛДН НТУ “ХПІ” на базі багаторічного досвіду створила навчально-методичний комплекс дистанційного навчання, що складається з п’яти модулів та розроблений на основі дистанційних курсів «Основи дистанційного навчання» (1999 рік, навчалось 50 чол.), «Практичний курс дистанційного навчання» (2000 – 2001 рр., навчалося 60 чол.), постійно діючих курсів (з 2002 року) з розробки дистанційних курсів для викладачів НТУ “ХПІ” та шести літніх та зимових шкіл дистанційного навчання (2001- 2005 рр.). Значний вплив на програму мала участь співробітників ПЛДН у проекті «Підтримка інституційного розвитку в Україні» (ПІР(У)) Британського Уряду щодо розвитку дистанційного навчання у Регіональних інститутах НАДУ при Президентові України (2001 – 2003 рр.). Саме для цього проекту був розроблений і впроваджений дистанційний курс «Практикум тьютора». Удосконалення отриманий у проектах модулів продовжено у проекті Темпус Тасіс «Тренінгові програми для підготовки державних службовців України (V-VII категорій) з питань європейської інтеграції» (2005 – 2008 рр.).

Досвід роботи з викладачами показує, що розробники навчальних матеріалів для якісного проектування дистанційного курсу повинні володіти такими навичками:
1.    Визначати навчальні цілі матеріалів, описувати, що студент буде вміти після того, як він опанує матеріали.
2.    Характеризувати студентів, які будуть працювати з матеріалами.
3.    Доводити доцільність дистанційного навчання.
4.    Визначати в деталях зміст курсу, звертаючи увагу практичну цінність.
5.    Описувати використані навчальні методи.
6.    Аналізувати якість відповідей на питання і активності студентів у курсі.
7.    Реагувати на можливі питання студентів.
8.    Визначати додаткові інформаційні ресурси.
9.    Аналізувати виконання задач контролю.
10.    Оцінювати матеріали.

Досвід НТУ “ХПІ” показує, що проведення курсів, семінарів, шкіл, присвячених дистанційному навчанню, створенню дистанційних курсів і їх супроводженню, а також одночасне підвищення кваліфікації викладачів з використання інформаційно-комунікаційних технологій, значно підвищує не тільки рівень їхніх професійних здібностей, але й поглиблює розуміння того, яке саме навчання за рівнем інформаційного і процесуального змісту зараз потрібне суспільству.
Результативність спільного застосування різних складових підготовки вчителів [2] показує, що найбільш ефективною є методична підтримка на робочому місці.
Учасники проектів у більшості орієнтовані на створення контенту, процес створення дистанційного курсу починається тільки на останньому етапі, який, як правило, дуже короткий та напружений, і це вимагає індивідуальної роботи (тренера, методиста, особи, яка супроводжує проект, або ін.) з кожним учасником.

Постановка задачі
Методика розробки дистанційного курсу базується на середовищі “Веб-клас ХПІ”, але її можна використовувати для будь-якого віртуального навчального середовища. Під час розробки дистанційного курсу викладач змінює свої погляди на навчальний процес як такий, планує навчальну діяльність студентів, отримує відповідну комп’ютерну підготовку. Він з успіхом проводить дистанційні заняття, які вимагають оперативно працювати з інформаційним наповненням курсу (змінювати, додавати, формувати нові маршрути вивчення матеріалу студентами, тощо).
Протягом вивчення модуля «Проектування дистанційного курсу» викладачі аналізують цільову аудиторію, визначають вихідні компетенції студентів, планують їх активність у курсі, формулюють цілі навчання та створюють план навчальних занять, аналізують можливі стилі спілкування, визначають систему доставки.

Після вивчення модуля «Проектування дистанційного курсу» викладачі:
•    Створюють список професійної діяльності спеціаліста;
•    Створюють список завдань, які треба виконати для якісного опанування професійної діяльності;
•    Визначають діяльність, яку повинен засвоїти студент протягом курсу;
•    Розплановують діяльність студента по окремих складових навчального процесу;
•    Визначають мету курсу та цілі окремих тижневих занять;
•    Створюють передмову до курсу;
•    Створюють програму курсу;
•    Визначають системну модель навчання.

У модулі «Інформаційні матеріали дистанційного курсу» викладачі створюють інформаційні матеріали до свого дистанційного курсу, структурують та оформлюють текст у вигляді веб-сторінок, здійснюючи дизайн тексту.
Створення дистанційного курсу завершує вивчення модуля «Контроль у дистанційному навчанні», де визначаються методи контролю у навчанні, створюються тестові завдання, плануються дискусії та чати, розробляється рейтингова система оцінки діяльності студента, здійснюється самооцінка розробленого курсу
Програма підвищення кваліфікації викладачів буде неповною, якщо не передбачити підготовку тьютора. Досвід розвинених країн показує, що для успішного дистанційного процесу для викладача-початківця потрібен тренінг, обсягом понад 20 годин. У подальшому, незалежно від досвіду необхідно передбачати технічну та методичну підтримку. На першому етапі використовувалась індивідуальна робота з тьютором. Це дозволило з успіхом провести навчання за курсами «Основи грантмейкерства» та «Імітаційне моделювання» і відпрацювати методику підготовки тьютора, яка лягла у основу нового дистанційного курсу «Практикум тьютора», що був створений у 2003 році.
З 2003 року цей курс вивчало понад 100 викладачів з різних міст України (Севастополь, Харків, Львів, Вінниця, Чернівці, Київ, Бердянськ, Одеса, Дніпропетровськ, Черкаси, Івано-Франківськ, Миколаїв) та Естонії (Sillamae).

За підтримки програми IATP фонду IREX у 2005 році дистанційний курс «Практикум тьютора» було перенесено у віртуальне навчальне середовище MOODLE та проведено дистанційне навчання викладачів України.

Результати дослідження
Матеріали даного посібника були використані у проектах ПІР(У) (2001-2003 рр.), Темпус Тасіс (2005-2008 рр.) та Британському проекті з питань європейської інтеграції України для державних службовців 2 – 4 категорії (2005 – 2008 рр.).
Проект ПІР(У). На протязі з травня 2002 по березень 2003 року проводилися консультації і формувалася стратегія щодо створення 16 дистанційних модулів, і було створено групу керування проектом. Було домовлено, що модулі будуть створюватися згідно з Професійною програмою підвищення кваліфікації держслужбовців (ПППК) Головного управління державної служби (ГУДС), яку проходять службовці, які не мають кваліфікацію магістра державного управління. Фахівці регіональних інститутів (РІ) НАДУ при Президентові України, які проводять такі заняття з держслужбовцями, розробили фундаментальні вимоги щодо змісту і методології його доставки [3].

Вибрано змішану модель навчання, що включала елементи очного і дистанційного навчання. Структура навчальної програми передбачала короткотермінові очні семінари за тематикою технології дистанційного навчання, далі йшов період дистанційного навчання (протягом декількох місяців) з використанням інтерактивних навчальних сесій (через форум, чат, електронну пошту або традиційні методи спілкування). Кожний дистанційний модуль містить 6-8 тем і складається з таких компонент: а) веб-елемента; б) керівництва для студента; в) посібника; г) вказівок для тьютора; д) мультимедійних складових, якщо вони необхідні.
Згідно зі стратегією ПППК ГУДС була представлена у вигляді 16 дистанційних модулів (8 – базових і 8 – спеціалізованих), які охоплювали політичні, економічні, правові, управлінські, фінансові та інші аспекти державного управління. Частиною стратегії стала розробка вимог до обсягу матеріалу, його змісту і методичного оформлення дистанційних модулів. Особливий наголос робився на тому, щоб матеріали дистанційних модулів були добре структуровані, адаптовані до вимог осіб, які навчаються, практичні, інтерактивні і прості у використанні як у навчанні, так і для самоконтролю. Додатково вони мали враховувати формування і розвиток нових умінь і компетенцій, які потрібні на певному етапі держслужбовцям. За своїм призначенням дистанційні модулі повинні гнучко враховувати вимоги різних категорій держслужбовців.

Важливою складовою стратегії був контроль навчального процесу, який мав комплексний багаторівневий характер (вхідні тести, тести, питання для самоконтролю, кінцеві тести, есе та ін.). Фінальне тестування знань студентів має проводитись очно по всіх модулях програми.
Були сформовані 16 команд для створення дистанційних модулів. Кожна команда складалася з викладача-предметника, методиста і веб-дизайнера. Група керування проектом розробила методологію дистанційних модулів, їхню структуру і основні правила веб-дизайну. Розробники навчальних матеріалів брали участь у тримісячному дистанційному курсі «Практичний курс дистанційного навчання», (http://dl.kpi.kharkov.ua/rlde/adn2003/default.asp?ukr). Це допомогло викладачам, які раніше не були знайомі з дистанційним навчанням, опанувати технології і вивчити основні характеристики віртуального навчального середовища.

Спочатку викладачі-предметники розробляли перші чернеткові варіанти своїх матеріалів. Дистанційне навчання забезпечувало постійну практичну підтримку всіх команд і дозволяло бачити прогрес у роботі над проектом. Таким чином, сполучення дистанційного навчання з роботою над проектом виявилося дуже плідним. На протязі трьох місяців команди  розробили передмову до своїх модулів, визначили структуру навчальних матеріалів і виконали першу половину роботи по створенню дистанційних модулів.
Використання списку розсилки, чату і форуму стимулювало активне спілкування між співробітниками РІ і сприяло рішенню проблем, які виникали у процесі роботи.
На робочому семінарі у травні 2003 р. більшість команд представила свої чернеткові версії дистанційних модулів для їх аналізу експертами НТУ “ХПІ” і ПІР (У) і надання відповідних коментарів. Кожна команда підготувала коротку презентацію про свою роботу, ці презентації викликали активну дискусію, яка сприяла виправленню помилок у змісті, структурі, методології і проектуванні. Експерти визначили, що найскладнішою задачею для команд було складання плану роботи студента на протязі тижня.
Влітку результати аналізу були враховані у наступній версії модулів. У серпні представник ПІР(У) разом з експертами ПЛДН НТУ “ХПІ” нанесли візит до усіх чотирьох РІ і провели оцінювання змісту, дизайну і методології кожного модуля. На початку вересня модулі були готові для експертизи. Протягом наступних двох місяців провели шеститижневий дистанційний курс з метою підготовки тьюторів ПППК (http://dl.kpi.kharkov.ua/techn1/tu101/default.asp?ukr). Програма дистанційного курсу включала: аналіз засобів спілкування у дистанційному навчанні, види діяльності тьютора на етапі підготовки курсу до навчання, створення рейтингової системи оцінювання діяльності студентів. Основна частина практики була сконцентрована на різних аспектах, зв’язаних із спілкуванням у дистанційному навчанні і керуванням навчальним процесом. На жаль, не всі співробітники РІ успішно засвоїли програму дистанційного курсу – лише 11 осіб з 20 виконали мінімальні вимоги курсу. Проведення дистанційних занять показало, що необхідно додатково підготувати увідний курс з дистанційного навчання для студентів.
Протягом чотирьох тижнів кожний РІ провів пілотне навчання за розробленими дистанційними модулями, комбінуючи очне і дистанційне навчання через сайт НТУ «ХПІ”: (http://dl.kpi.kharkov.ua/pru/pu01/default.asp?ukr). У пілотному навчанні брали участь деякі обласні центри підвищення кваліфікації держслужбовців. Кожний РІ сформував дві групи з 10–20 студентів, куди увійшли фахівці місцевої адміністрації, студенти і співробітники РІ. Для проведення чотирьохтижневого дистанційного курсу були створені команди, які включали двох тьюторів (основного і його помічника) і викладача-предметника. Роботу команд оцінювали експерти ПЛДН НТУ “ХПІ”. Були розроблені критерії визначення кращого тьютора. Рекомендації тьютору надані у посібнику [4]
Слід зазначити дуже активне спілкування у дистанційних модулях. 9 осіб, які навчалися, надіслали 120 електронних листів, 184 повідомлення у тематичному чаті, 70 повідомлень у списку розсилки, 66 повідомлень у форумі, зробили 127 спроб самотестування. Більшість осіб, які навчалися і брали участь у пілотному проекті, відзначили гарний зворотний зв’язок з тьютором, отриманий позитивний досвід дистанційного навчання.

Завдання проекту Темпус Тасіс (2005-2008 рр.) – створення 12 модулів з питань європейської інтеграції для державних службовців 5-7 категорії співробітниками РІ. Стратегія проекту співпадала із стратегією проекту ПІР(У). Розроблені оригінальні модулі планується використати у різних формах: одно-, три- і п’ятиденні тренінги по п’яти програмах та дистанційне навчання.
Для підготовки розробників використовувалось педагогічне проектування, відоме на Заході як instructional design. Опанування цієї технології, відбувалося у дистанційних модулях, на семінарах та тренінгах під час загальних зборів, тричі на рік. Практично на кожному семінарі розробники звітували про виконання етапів розробки, на яких аналізувався ступінь засвоєння методичних матеріалів.
Особливістю дистанційних курсів було використання анкет, які виконували функцію робочого зошита (при створенні анкет використовувався досвід, отриманий у роботі з викладачами Криворізького технічного університету).

Висновки
Практичний досвід ПЛДН НТУ «ХПІ» у підвищенні кваліфікації викладачів показує, що найбільш успішними є однотижневі школи, методичні підходи проведення яких практично розроблені. Успішність курсів підвищення кваліфікації в університеті суттєво залежить від політики керівництва університету і роботі у сфері управління змінами.
Найбільш складною слід вважати роботу з викладачами у проекті, де в першу чергу увага приділяється фаховим властивостям викладача. Тому методичний рівень може бути різним, що ускладнює процес створення дистанційного курсу. Наявний досвід показує напрямки майбутньої роботи з такою аудиторією. Найбільш доцільним, на наш погляд, є поетапне планування роботи над змістовним матеріалом та дистанційним курсом з використанням швидких технологій дистанційного навчання.

Використані джерела
1.    Кухаренко В.М., Сиротенко Н.Г. Савченко М.В. Методологічні проблеми формування віртуального навчального середовища “Веб-клас ХПІ” /Вісник Академії дистанційної освіти – № 2’ 2004. – К.: Вид-во “Міленіум”, 2004. С. 36–40.
2.    Уваров А. Ю. Ключевые компоненты распространения новых педагогических практик Вопросы информатизации образования. Вып. 11. http://npstoik.ru/vio/inside.php?ind=articles&article_key=272
3.    Основні підсумки виконання ГУДС України у 2003 р. Програми діяльності Кабінету Міністрів України. 04.03.2004, http://www.guds.gov.ua
4.    Основи професійної підготовки державних службовців. Навчальний посібник /За заг. ред. Є. І. Бородіна, В. Г. Логвінова, О. Ф. Мельникова, П. І. Шевчука: В. М. Кухаренко, Н. Г. Сиротенко Тьютор. – К.: Вид-во “Міленіум”, 2004.

Вы можете оставить отзыв, или trackback с вашего собственного сайта.